|
Чудово, що не Вами хвора я, Чудово, що і Ви не хворі мною, І що важкою кулею земля З-під наших ніг не попливе весною. Що можу бути щира і чудна, Розкута і не гратися словами, І що палкою хвилею одна Не паленію, стрівшись рукавами. Чудово те, що іншу при мені Спокійно обіймаєте за плечі, Не прагнучи в пекельному вогні Спалить мене, ревнуючи, в цей вечір. За те, що, ніжний мій, моє ім’я Вдень і вночі не згадуєте всує... І що ніколи в тиші церкви я Над нами не почую: алілуя! Вам дякую рукою й серцем теж, Що Ви мене – не знаючи, на щастя! – Так любите – за спокій мій без меж, За вечорами зустрічі нечасті. За наші не прогулянки нічні, За сонце не у нас над головами, – Що Ви, на жаль, не мною хворі, ні! І що, на жаль, хворію я не Вами!
|