|
Як добре, що вам болістю не я, Як добре, що недужаю не вами, І що ніколи втяжена земля Не відпливе під нашими ногами. І до вподоби у сназі смішній, Розпущеній, не гратися словами, І не палати в хвилі мовчазній Заледве доторкнувшись рукавами. Подобається й те, що при мені Берете іншу ви в обіймів збрую, Що не пекельні мечете огні За те ж, п’янке, що я не вас цілую. І ласку імені мого, мій ніжний, не Пригадуєте днем і ніччю всує... Що у церковній тиші над земне не зазвучить над нами: алілуя! Спасибі вам од серця і руки За те, що ви мене о так – без тями! – Кохаєте: за ночі без жаги, За самоту вечірніми часами, За наші не-гуляння до рання́, За сонце, не у нас над головами, – За те, що смутком вам, о там, не я, За те, що в смуті я, о там, не з вами!
|