|
Як хороше, що ваш кумир – не я, Як хороше, що хвора я не вами, І що ніколи збуджена земля Не попливе під нашими ногами. Як хороше, що я – смішна й проста, Розкута – і не граюся словами, Не червонію, стиснувши вуста, Зіткнувшися зненацька рукавами. Як хороше, що вільно при мені Мій ніжний, ви голубите другую, Не даєте в пекельному вогні Мені згоріти – бо не вас цілую. Як хороше, що ви моє ім’я Вночі і вдень не згадуєте всує, Що у церковній тиші – ви і я – Ніколи не почуєм: алілуя! Від серця вдячного – уклін низький За те, що з ним ви – у таємній змові! – Мій спокій зберігаєте нічний, За зустрічі вечірні – випадкові, За наші не-гуляння в сяйві дня, За зорі не над нашими серцями, За те, що біль ваш – як не жаль! – не я, За те, що хвора я – на жаль! – не вами!
|