|
Є деміурги царства мов, Мовообранці, мовотворці, Запалом золотих пропорцій Ясніє кожна з їх промов... Хто надіслав їм світлий дар? Хто научив так провомляться, Що їх слова по ночах сняться, Та живлять душі, як нектар?.. Їх склад – веде до забуттів, Тим, як божественно недбалий, Як між рядків маячить вдало Високий сенс тонких світів... Але, хто б знав, яким збиттям Їм дістається тон вразливий, І скільки в бронхах нікотину, І скільки іншого сміття... Як гріх з’їдає їх живцем, Як у чарках бички спливають, Як деміурги засинають Впав у свої вірші лицем...
|