|
Перед небом я і босий, і голий... Та даремно долі маятник свище... Серце б’ється, наче зранений голуб, Що вмирати залетів на горище... Ну, не вдалося з мене капітана! Обійшли вітри й шторми навіжені, Не залишив я значних капіталів, Крім тих слів, що завалялись в кишені. Ось і смажу їх тепер кожен вечір, Настромив рядком, як м’ясо на шпажку. Навіть з бісом торгуватися нічим – Бо душа йому до біса пропаща! Тлумачем та справним стратником чаю, Завинив який і квітню, і травню, Що вночі ретельно свічку вивчає, Мови полум’я долаючи справно. Тільки інше не здається вагомим. Загортаючись у светр ацетатний, Стану я колись увесь паперовим І розсиплюсь по землі по цитатах. Дощ заплаче, розбиваючи тишу, Скибки з місяця врізаючи й далі... На полях йому на пам’ять залишу З мови дзвоників переклади вдалі.
|