|
Біла хмаринка по небу летіла – Дуже похожа на жіночки тіло. Біла, пухнаста, огрядна і чиста – Майже з картини імпресіоніста. Та люди всі звично тужили, скучали... У вщент безпросвітній та сірій печалі. Дивились під ноги, на землю й вітрини І не помічали на небі картини. І тільки якийсь-то заїжджий художник На небо погледів та й скрикнув: «Не слабо!» І навіть захлопав-заплескав, мов дощик: «Дивіться, дивіться – гарнесенька баба!»
|