|
Над Севільєю морок і поглянь навкруги – Вітерець із Марокко наганяє нудьги. І в кав’ярні дешевій, вся занурена в чад, На застудженій фені чьясь волає душа. Хто ж це там так сумує про чужі береги, Про луки Акатуя й таганайзькі сніги, Де бринить металево сизий дим ще зрання Й схід блідий і рожевий як святкове вбрання? Краще зваж ти, матросе, на мою сивину: Дим засніжених просік – кепська витівка, ну Хоч ти й зростом нівроку, і з ножем в сапозі, Не пройшов би й сто кроків в таганайзькій тайзі. Хай собі в Акатуї, по горлянку в снігу, Та пурга колядує і наврочить цингу, Допивай свою граппу та чухрай собі в порт... Обережніше трапом підіймайся на борт... Це лише лиш сироко пісок хмарой жене, Це на серці до строку туга, як і в мене... Це попкорн в божевілля зводить світ крадькома... Це російське коріння розбудила зима...
|