|
До дідька розвелось на світі душ: І заздрісних, і вкритих брудом зрання. Й розлючений Господь ввімкнув небесний душ, Зробити щоб вологе прибирання. Міста змивали хлорка та вода – Немає Риму, Брянську, Конотопу І зникли вже Бердичів та Багдад На третій день Всесвітнього потопу. Накрила хвиля світ. Ідея не дурна. Всевишній мудрий, та не в цьому справа – Покрився океан коростою лайна Зі знищених потопом цим вбиралень. Ревуть вже небеса від божевільних вод. Сплило й все ближче тулиться лайно. Тих, хто спасіння прагне, бережи, ОСВОД. Віддихатись мені б... залігши лиш на дно.
|