|
Попалися тигри зелені в кавунячі кліті... Купити хоча б одного – кого б очі вказали... І знову на волю його (так, на пам’ять про літо!) У полі якомусь у Сизрані або Казані... А можна і далі піти з привокзальної ночі: Зігравши мотивчик якийсь на губі провідницям, Зробити з вагона стрибок, не доїхавши трохи до Сочі, Щоб з насипу прямо у хвилю морську приводнитись. Нехай і сезон не купельний, і холод собачий, Та ж поруч зелений товариш з крутими боками! І можна (під чаячій регіт) на сочинську чачу Піти з ним в запій так, щоб вийти вже десь в Абакані. І там, відлежавшись півдня в придорожній кропиві, Поки б ті булижники пальці під ребра втикали, Згоряти від сорому й мріяти тільки про пиво, І... знову прокинутися на Казанськім вокзалі... Пом’ятий кавун... Босий сам, і без грошей Додому з’явитися (хай донесе хресна сила!) І з кухні почути улюблене: Що, знов «хороший»?!. В які тебе знову фантазії лихо носило? Біжать по осінньому небу фінальні вже титри, Легкий чи тягар чоловіку таке чути вдруге? Прощайте, зелені, століттям ув’язнені, тигри... Я вчасно додому прибуду. Одначе без друга.
|