|
Пташки розхлюпували трелі, Зліталися щораз на плуг... Гармаш в розірваній шинелі – Ти не відходив од попруг. І вибухи понад окопом, І падав прах світил згори. А ти вогненним телескопом З гримучим небом говорив. І все ж пташки довкіл бриніли І знов зліталися на плуг. Рясним зерном зірки летіли, Окопний засівали пруг. І вибухали знову й знову Фугасним ревиськом завіс. Та десь там, у своїй основі, Селянський жив-таки заміс. Вогнем двигтіло з-під накату, Усе згиналось під вогнем. Посуне смерть – ти є солдатом, Життя постане – плугарем. Яку там дратву, а чи нитку Ти на долоню клав, як брость? І смикав шворку від зенітки, Та шворка – конюха оброть. Тому і став ти в тій шинелі У батареї до попруг... Які тоді лунали трелі!.. Пташки на твій шугали плуг.
|