|
Дев’ять літ дон Педро Гомец, Знаний ще як Лев Кастільо, Облягає замок Памбу, Молоко за харч узявши. І все військо дона Педро, Дев’ть тисяч кастільянців Не торкаються м’ясного, Навіть хліба не вживають По обітниці загальній. П’ють одне лиш молоко Зо дня в день вони слабіють, Сили гублять на ніщо. Щонедень дон Педро Гомец Про своє безсилля плаче, Хова лице в єпанчині. Настає вже рік десятий. Злії маври торжествують. А од війська дона Педра Всього-на-всього лишилось Дев’ятнадцять чоловік. Зібрав їх дон Педро Гомец І сказав їм: «Дев’ятнадцять! Розів’єм свої знамена, В труби голосно заграєм І, вдаряючи в літаври, Одійдімо геть од Памби Без сорому і без страху. Хоч твердиню не взяли ми, Поклястись можна сміливо Перед совістю і честю: Не порушили ні разу Нами взятого обіту: Цілих десять літ не їли, Нічого не їли зовсім Окрім тільки молока!» Надихнувшись таким словом, Дев’ятнадцять кастелянців, Всі, погойдуючись в сідлах, Слабким криком кричали: «Sancto Yago Compostello1! Честь і слава дону Педро, Леву Кастільї честь і слава!» А каплан його Дієго Процідив собі крізь зуби: «Якби я був полководцем, Я б зазвичай їв би м’ясо, Запивав би сантуринським». Як почув про це дон Педро, То сказав з голосним сміхом: «Барана даю Дієго! Гарно він пожартував!»
1 Святий Іаков Компостельський (ісп.)
|