|
Не вітер – листя з висоти Збентежив місячної ночі, Мого торкнулась серця ти, И воно позбулось німоти, Багатострунне і пророче! Жорстокий вир його вбивав І зводив муками з нестями, І струни серця розривав, Й заносив вічними снігами... І ось твій голос, що бринить, Твій рух незайманий дівочий, Як дотик пелюстків суцвіть, Як подих весняної ночі!
|