|
Сльоза дрижить в твоїм ревнивім зорі. О, суму не вкладай у почуття. Я вмію лиш кохати на просторі; Мою любов, широку, наче море, Вмістить не можуть береги життя. Як запалила слова творча сила Всі натовпи світів, в той самий час Любов їх всіх, мов сонце, освітила. Лише на землю шле її світило Поодинокі промені до нас. Ми їх слідів пожадливо шукаєм, Ми ловим відблиск вічної краси. Про неї вітер нам шумить над гаєм, І струмінь гуркотить, коли гойдає Квітки над ніжним тягарем роси. Ми любим все, та в нас любов розбита: Вербу, що над струмочком шелестить, Дівочий погляд можемо любить, І сяйво зір, і всі прикраси світу, – Нічого ми не вмієм в купу злить. О, не сумуй, коли минеться горе; О, почекай – пройдуть неволі дні, – В одну любов ми зіллємося скоро, В одну любов, широку, наче море, Що не вміститься в береги земні.
|