|
Сховалося сонце за степом. Вітри над травою гудуть. В кайдани залізні закуті Колодники змучені йдуть. Ідуть, а кайдани грохонуть. Ой, тяжко в кайданах, іти. Насупились брови на очі, А думки в край рідний летять. За ними, мов довгії тіні, Дві шкапи та рипає віз. Згинаючи тяжко коліна. За ними ідуть вартові. Чого нам, скажіть, сумувати. Зросли ми в неволі, в ярмі, І щастя нам більше не знати, Згниєм ми у царській тюрмі. І ось розлили́ся привольні, Орлисті, бурливі пісні, Про Волги широке роздолля. Про марно потрачені дні.
|