|
За хмарами сонечко тоне, Полискує тирса-трава; Невольник кайданами дзвоне Та куряву шляхом зрива. Бредуть вони – півлоба голо; Тяженько ступає нога; Захмурене думкою чоло, На серденько туга ляга. За ними тінь квапиться збоку. Гей, ще далеченько... З трудом Сторожа додержує кроку; Дві шкапи віз тирять слідом. «Ану лиш гуртом заспіваймо, Геп об землю лихо-біду! Най буде, що буде, – не дбаймо... Так писано знать на роду!» І от розляглися луною, Кругом розкотились пісні Про Волгу з її стороною. Про марно загублені дні; Про рідні степи та селища, Про воленьку вільну, про все... День згас... Треба встигти до мрища1... Дуж дзвонять, дуж пилом несе.
1 До мрища – до смерку, до заходу сонця.
|