|
Привал. Димившись, вогник ліг Й під таганом тріщить дорожнім, Пасуться коні, й наче збіг Весь світ з його життям порожнім. Тут довго б я з тобою міг Єднатись у серцях тотожних! Ти ж, очі опустивши вниз, Стоїш над кручею зі мною, І мовчки ловиш з моря бриз, Зеленою узята млою... Скажи, про що твоя печаль? Чи то ти думкою стомилась, Що щастя, як небесна даль, Лише манило, не відкрилось? Ні, не спіймати його нам! Шукаймо ж іншої відради – Відкриємо природи храм, Святі й величні водоспади, Бо це для нас в часи бажань Так сильно квіти духмяніють, Цілком серцями володіють В хвилини радісних змагань. А вечір цей? Лише поглянь – Затишне, мирне просвітління! В листві не чути тріпотіння, Затихло море; кораблі Як крапки білі у імлі, Зникають в просторі безлико; І тиша коло нас велика Неначе сходить по щаблях, І ось вже там – за поворотом; В міжгір’ях ніч; в тумані шлях, Парує у димах болото, А на обривах, по краях, Горить вечірня позолота...
|