|
Важкий наш шлях, твій бідний мул Втомивсь топтати терен злісний; Поглянь наверх: то не аул, Мов лігво хижака зловісний; То ціле місто; та минув Тут гул народних свят й торгівлі, І вітер гибелі подув На Богом прокляті покрівлі. У давні дні старовини, (Священні кажуть так скрижалі), У дні неволі та печалі, Сюди Ізраїля сини З ярма ворожого втікали, І виник град на висях гір. Позбувшися старих зневір, Забувши крах Єрусалиму, Жили тут мирно караїми; Та Бог не взяв їхніх офір, І впала тяжкість Його гніву На плід покараного сіву. І місто зникло. Там і тут Руїни вкрили наш маршрут: Криві провулки, кладовища, Уламки вежі на вітрах, Давно безлюдні попелища, Пісок і камінь, пил і прах, Де зір відради не знаходить; Дві-три сім’ї як тіні бродять Серед руїн; та дорогі Для них є рідні береги І храм батьків від моху чорний, Де в синім небі навкруги Ширяє плавно сип потворний.
|