1Травневою порою У лузі вертограду, В веселому розвою, Сам-два гуляють лади. 2В мурмолці він червоній, Камінням корзно шите, Тасьмою в моднім тоні Гомілки оповиті; 3Вона же, молоденька, У сукні золотистій; Дзвенять на ній легенько Грановані намиста. 4Повільною ходою Пливе, неначе пава, Прозорою фатою Мете весінні трави. 5Їй гарно, нареченій, «О милий! – каже другу, – В цей день благословенний Чудово йти по лугу!» 6Він здвинув чемно брови, До неї пригорнувшись, «О серденько! – промовив, Привітно усміхнувшись, – 7Тут рай з тобою сущий! Воістину – чудово! Та знищать сад квітучий Під ріпу терміново!» 8«Як бути цій пригоді? – Не зрозуміло ладі, – Чи ріпі на городі Не будуть більше раді?» 9«Звичайно, будуть раді! – Він відповів учтиво, – Та сад цей на заваді, Тому, що він красивий!» 10Вона ж йому: «Що ж буде З кущами ведмежини, Де нас щоранку будить Спів милий солов’їний?» 11«Їх вирвати потрібно З усім їхнім корінням, Індичок тут, царівно, Кормитимуть насінням». 12Здригнулась, наче з страху – Не зрозуміло ладі: «Невже оцьому птаху У пташнику не раді?» 13«Звичайно раді, мила! Та солов’ям, царівно, Зламати швидше крила З нікчемності потрібно!» 14«А гай, там, де в тіні ми Ховалися від жару, Я сподіваюсь, мимо Мине така ось кара?» 15«Моя ти чорноброва! На цьому гаю місці Корівники коровам Збудують місць на двісті; 16Чи навіть, я вважаю, Життя моє, о ладо, Що буде в цьому гаю Свиней пастися стадо». 17«О друже мій єдиний! – Знов запитала лада, – Невже ж оцій скотині В хліву не будуть раді?» 18«Все так, моя царівно, Та наш гайок тінистий Загидити потрібно, Бо свіжо в ним та чисто!» 19«Але хто ж ті бандити, – Знов стало дивно ладі, – Що, як дурненькі діти, Чужій красі не раді?» 20«Чужим вони, царівно, Нічого не вважають: Коли їм що потрібно, Те тягнуть і хапають». 21«Так це матерялісти? Ті самі мудрагелі, Що кажуть: право їсти Сильніше Рафаеля?» 22«О, це новітні боги! Сучасні активісти, Вони же демагоги, Вони же анархісти. 23Гурти їхні гризуться, Лиш свій відкриють форум, І порізно клянуться In verbf ватажкорум1. 24В одному згодні всі лиш: Як у чужих багатство Віднімеш та поділиш, То й розпочнеться братство. 25Тож за чужим сумують Та б’ються до шаленства, Весь світ вони зруйнують Для спільного блаженства!» 26Тоді зітхнула сильно І запитала лада: «Можливо в божевільні Їм будуть дуже раді?» 27«О світла моя зоре! Душа моя, царівно! Занадто вже просторий Будинок їм потрібний! 28Та за яким манером Цей дім їм будувати? Дай дозвіл інженерам – Це ж скільки коштувати! 29Громаді же надати Права на ці роботи – Це, значить, залишати Споруду без турботи!» 30«О друже, що ж потрібно, Щоб не пропасти краю?» «О, це, моя царівно, Здається, що я знаю: 31Спаслася щоб держава Від їхньої затії, Вождям всім Станіслава2 Повісити на шиї! 32І мир настане швидко, Як буде ця принада!» «Але це дуже гидко!» – Йому сказала лада. 33«Та ні, моя лебідко! Все навпаки, чудово: Народ не буде в збитку, Скарбниці ж прибутково». 34«Це справа неймовірна!» – Сказала діва в гніві. «Але це справа вірна!» – Сказав молодик діві. 35«Але з якого права? – Спитала з серцем діва, – Іди ж собі направо, А я піду наліво!» 36І розвели долоні, І роз’єднали руки, В мурмолці він червоній, Вона в сукнях розлуки... 37«На що ж твоя балада?» – Якась спитає діва. – Їй-богу, моя ладо, Не для простого співу! 38Ні, в галузі письменства Я вірю реалістам: Мистецтво для мистецтва Порівнюю із свистом; 39Все те, що серце гріло, Тепер вважаю прісним, Бажаю, щоби діло Лунало в кожній пісні. 40Служіть же справі струни! Ламайте глузд і досвід! Вітчизняна комуно, Приймай мій перший дослід!
1 In verba (лат.) ватажкорум – словами ватажків.
2 Мається на увазі Орден святого Станіслава.
|