|
Пантелій-володар ходить по полях, Квіти там і трава висотою в пас, І всі трави перед ним розступаються, Квіти там всі йому поклоняються. Він в них знає всі сили приховані, І отруйні, і благом шановані, І тим травам, що благом примітнії, Він складає поклони привітнії, А побачить як траву винуватую – Палицею погрозить сучкуватою. По листочку з благих забирає він, І мішок ними свій наповняє він, І для всіх трударів невсипущих Із них зіллячко варить цілюще. Володар Пантелій! Ти і нас пожалій, Ліки з дивних олій В наші рани пролий, В наші рани сердечні, незлічені; Є між нами душею скалічені, Є і розумом хворі, болячі, Є глухі, є німі, є незрячі, Є обпоєні трутними стравами, – Поможи їм своїми ти травами! А ще, пане володар, – Дочекались ми до чвар – Бо такі поміж нами трапляються, Лікування що зовсім цураються. Вони співу не терплять кобзарного, Подавай їм товару базарного! Все, чого їм не зважити, зміряти, Все, кричать вони, треба «похєряти»; Тільки те, кажуть, дійсно важливо, Що для нашого тіла чутливо; І прийоми у них дубуваті І теорії всі бруднуваті, І на цих от повій, Володар Пантелій, Палиці не жалій, Сучкуватої!
1 За свідченням П.Куліша, цей вірш О.Толстой написав під враженням від народної пісні, яку почув з вуст М.Гоголя.
|