1У броні простій вояцькій, Через бір, ярком, Хоч в літах, а видом хвацький, Їде дід Ілько. 2Тихо все, бринить ледь чутно Лісу глибочінь, Топче папороть могутній Богатирський кінь. 3І бурчить Ілько сердито: «Володимир, що ж? Проживеш ти без Іллі-то Середи вельмож? 4Двір мені твій не на диво, Учти не держусь, Я хлопак не гордівливий, Був би хліба кус! 5Ти ж проніс повз мене чару У чергу мою – Так іди же ж, мій чубарий, Геть неси Іллю! 6В тебе їдоків достатньо: Ненажерна рать; Тільки ласі аж занадто На жіночу стать. 7Всі твої богатирі-то – Зо сміху впадеш! Без старого от Іллі-то Як ти проживеш? 8Хоч я сивий головою, І забув про баб, А як трісну булавою, Роздавлю як жаб! 9Але от правдиве слово: Хто б що не казав – Погуляти світом знову Час мені настав! 10Не терплю стовпотворіння, Мармурових плит; З царгородського кадіння Голова болить; 11Душно в Києві, що в скрині, – Тільки кисне кров, Государині-пустині Поклонюся знов. 12Запалю я мов стожари Воленьку свою – Ну же ж, ну, іди чубарий, Геть неси Іллю!» 13І старий, лицем суворий, Раптом подобрів, По нутру йому бадьорий Вітер із ярів. 14І зненацька, мов слюдою Вкрився діда зір, Бо суницею з смолою Пахне темний бір.
|