1Починається пісня старих гуслярів Від веселих бенкетів, обідів, Від русявих від кіс, і від чорних від брів, І від наших великих, могутніх дідів, Що з потіхою часто єднали діла; Наша пісня від їхнього часу пішла, Від того староруського краю, А чим скінчиться пісня – не знаю. 2Веселиться в князівських палатах народ, В Володимира-князя гуляння, З молодицями гридні ведуть хоровод, Гусел дзвін і цимбалів бряжчання. Молодиці, як зорі на небі, горять, І під тупіт чобіт, і під музики лад, Вигинаючись, ходять красиво, Молодці виступають на диво. 3Та Потік-богатир в танці краще їх всіх: Гляне – іскрами наче осяє: Все кружляє, своїх не жаліючи ніг, Не застигне, і рух не спиняє; То, неначе багаття, на мить спалахне, То притопне ногою, то рукою махне, То зненацька поводить плечима, Молодецька в нім міць невгасима. 4І глядить Володимир, як в’яже він в’язь, І примружує в подиві око: «Ні здолає ніхто на Русі, – каже князь, – У танку молодого Потока!» Та вже пізно, і тіні лягли коло стін, Князь з княгинею встали, зробивши уклін, Всім бажають у статках зостатись – Це ознака, що час розставатись. 5І вклоняються гості у князівський бік, Володимир княгиню виводить, Всі пішли, залишається тільки Потік, Взявшись в боки, по терему ходить, То притопне ногою, то рукою махне, То зупинить дихання, то знову дихне, Наче він у якійсь лихоманці, Все кружляє й кружляє у танці. 6Ось вже місяць з-за лісу показує ріг, І туманом покрилися балки, Ось по стайнях дозором пішов домовик, І в Дніпрі заплескались русалки, Ось і в ступі поїхала баба-яга, В Задніпров’ї завила лісунка-шульга, А над комином відьма гарцює, Лиш Потік все танцює й танцює. 7Крізь розквітчані вікна хоромних склепінь Ллються місячні з неба потоки, А на білій стіні швидко рушиться тінь, Ходить, руки уставивши в боки. Тільки лиш на світанку втомився Потік, Під собою вже жвавих не маючи ніг, На підлогу як сніп упадає, На півтисячі літ засинає. 8Досить снів йому сниться в півтисячі літ: Бачить славні двобої та січі, Красних дівчат вчуває гостинний привіт І з боярами судить на вічі; Бачить і Володимира ввічливий двір, За ковшами веселий веде розговір, Чи на ловах із князем гуторить, Чи у раді настирливо спорить. 9Пробудився ж, й побачив Москву він ріку, Прямо в вічі – хатина дубова; Під великим вікном, у малім квітнику, Розпустилась троянда махрова; До троянди розчулений рушить Потік, Щоб нюхнути її нахилився у бік, Тут в вікні показалась царівна, На Потока накинулась гнівно: 10«Одоробло, падлюко, невчений холоп! Щоб тебе в турів ріг покривило! Порося ти, теля ти, свиня, ефіоп, Чортів сину, невмите ти рило! Якби тільки не мала дівочий я стид, Що сказати міцніше мені не велить, Я тебе, лиходія, нахабу, Обізвала б як вуличну бабу!» 11Бридко чути Потоку цей словесний розгул: Повернувся, та дай боже ноги! Тут гримлять тулумбаси; іде караул, Всіх кийками зганяє з дороги; Їде цар на коні, в зипуні із парчі, А навколо кати, в руки взявши мечі, – Його милість збираються тішити, Там когось чи рубати, чи вішати. 12І у гніві за меч свій вхопився Потік: «Що за хан на Русі так сваволить?» Але чує слова: «Це земний їде Біг, Це наш батько вбивати нас зволить!» І на вулиці, скільки було там товпи, Воєводи, бояри, ченці і попи, Мужики, що стояли навколо – Перед ним повалилися долу. 13І не може Потік ніяк вникнути в суть: «Якщо князь він, чи вдягся в порфіру, Що ж вони бородою так землю метуть? Князів й ми шанували, та в міру! Та і дійсно, чи справді я тут на Русі? Від земного нас бога Господь всіх спаси! Нам Святим Письмом велено строго Визнавати небесного Бога!» 14І питає зустрічного він молодця: «Де тут, дядьку, збирається віче?» Та на тім з переляку немає лиця: «Цур мене, – каже він, – чоловіче!» І побіг в ту же мить від Потока бігом; У того ж цілий світ закрутився кругом, Він на землю як сніп упадає, Літ на триста іще засинає. 15Пробудився, і бачить вже іншу ріку, А яку? То вже нам не згадати, Погулявши собі взад-вперед в холодку, Входить він у просторі палати, Бачить: судді сидять, урочисто все тут, Над злочинцем публічний звершається суд. Прямо в залі жінки й чоловіки Слухають про злочинства великі: 16Він отруїв сестру, потім тітку убив, Вліз у банку в борги неосяжні, Далі брата, а з ним і дочку задушив – Всі чекають, що скажуть присяжні. І ухвала присяжних лунає як грім – Кажуть: «Хоч він і вбивця, не винний ні в чім!» Тут у залі і зліва і справа Закричали панички їм: браво! 17І промовив Потік: «Із присяжними суд Був звичайний й для нашого миру, Та коли б нам зустрівся такий шалапут, В триста кун заплатив би він виру!» Та сусідам аж кисло від Потока порад: «Бач, який затесався сюди ретроград! Не зважаючи на демократію, Хоче взяти до рук меншу братію!» 18Не збагнути Потоку цих їхніх турбот, І він в інший будинок заходить; Там якийсь чи аптекар, чи то патріот, Пред юрбою навчання проводить: Що немає душі, а сама тільки плоть, І якщо вже насправді існує Господь, Він вид кисню в шарах небозводу, Вся же суть у безладді народу. 19І пішов на Потока, як м’ясник на бика, І суворо звернувся до нього: «Розкажи, поважаєш чи ти мужика?» Та Потік здивувався: «Якого?» «Мужика взагалі, що смирятися звик!» Та Потік відповів: «Є мужик і мужик: Якщо він не проп’є урожаю, Я тоді мужика поважаю!» 20«Феодал! – закричав, що є сил, патріот, – Знай, що тільки в народі рятунок!» Знов Потік відповів: «Я же теж є народ, Що ж мене не береш у рахунок?» Та йому патріот: «Ти не той є народ! Тільки чорний народ має хід до свобод! То у вашій системі всі рівні, А у нашій – всіх вас до катівні!» 21Тут зчинили всі крик, пішов ґвалт до небес, І Потока облаяли рясно. Чути: рівність, гуманність, комуна, прогрес, І комусь вік заїли завчасно. Між собою усі, на зразок галченят, Про загальну якусь-то там справу кричать, І Потока уїдливим тоном Називають остзейським бароном. 22І подумав Потік: «От, Господь борони, Чи проснувся занадто я рано? Адже вчора ще, впавши на землю, вони Шанували московського хана, А сьогодні шанують уже мужика! І здається, що в них є потреба така – Шанувати і падати долу, Все кружляти й кружляти по колу!» 23В третій входить він дім, і узяв його страх: На столах там розкидані трупи, Біля них в окулярах, і з ножами в руках, Позбирались красуні докупи. Сперечаючись вголос про жіночі права, Витворяють красуні ті дивні дива, А по-їхньому «общеє діло»: Розтинають чиєсь мертве тіло. 24Ізлякався Потік, від красунь тих утік, А вони вслід кричали єхидно: «Ах, який він пошляк! із духовних калік! В нім сучасності зовсім не видно!» Їм Потік відповів, зупинившись в дворі: «Теж бувало у нас, і на Лисій Горі, Тільки відьми, хоч голі та босі, На відміну від вас, мають коси!» 25І всі дивні пригоди, що він переніс: І той суд, і про Бога навчання, І у сяйві мужик, і красуні без кіс – Породили в Потока повчання: «Безліч різних буває на світі чудес! Я не знаю, що значить якийсь там прогрес, Та до справжнього руського віча Вам, панове, ще довго стовбичити!» 26І зробилось так гидко і нудно йому, Що він долу як сніп упадає І під слово прогрес, мов в чаду і диму, Літ на двісті іще засинає. Трохи часу, гусляре, тепер почекай! Що, проснувшись, побачить, про те і співай, Доки ж наш богатир не проспиться Навмання вести спів не годиться.
|