|
І на гладі неозорій, І на сонних берегах, Опустивши морду в море, Розтягнувся Аюдаг. Обігнути його треба, Та горбів хвилястий рій, Дивним стадом у півнеба, На дорозі став моїй. Добрий кінь мій, довго йшов ти, Терпеливо ношу ніс; Бачиш там лілово-жовтий Пригір, що кущами зріс? Добрий коню, не журися, Лиш прискор ледачий біг, Там, у тіні кипариса Жде вечеря та нічліг! Ось минула вже година, Нам з конем не до розваг, Бо здається, як людина З нас сміється Аюдаг. Місяць каже «алілуя» До зірок на небесах, Та не знаю, обігну я Хоч до ранку Аюдаг?
|