|
По греблі нерівній та тряській, Вздовж старих рибальських сіток, Я їду в дорожній колясці, Дивлюся на мокрий пісок. Обабіч, круг мене, похмурий І зовсім не радісний вид, Знайома селянська натура, В далеких димках краєвид. По греблі, поважно і з сумом, Проходить обірваний жид, Із озера з піною, з шумом Вода попід греблю біжить. Хлопчисько там бавиться з дудкою В аїрі. А в сіру блакить Над сонею-дідом із вудкою, Сполохана качка летить. У млина хлипкого, старого Ледь чутно шумлять селюки, І в воза запрігши гнідого Повільно підвозять мішки... Мені все здається знайомим, Хоч тут я ніколи не був: Й покрівля далекого дому, І дід, що неначе заснув, І мова млина неголосна, І в полі покинутий тік Відбилися в пам’яті тоскно, Неначе я звідси утік. Так само, запрігши гнідого, Повільно возили мішки, Так само, у млина старого Сиділи в траві селюки, Так само йшов жид бородатий, І качка злітала вгорі, Таж сама покрівля у хати... Коли ж я це бачив? Коли?
|