1«Хвалитись я можу могутністю пліч, І вірною в битві рукою; Та очі мені одягла вічна ніч – Я чую, як сурми сурмлять зусебіч, Везіть, мене, друзі, до бою! Схопіть же скоріше за віжки коня, Гриміть хай навколо гучніше броня, Беріть мене в битву з собою!» 2Ні в чому для нього нема перепон, І, повний скаженого гніву, Між отроків в битву помчався Гакон І врізався в січу, неначе на скон, І б’ється всім зрячим на диво. Бушує, неначе в лісах бурелом, Махає сокирою, мов помелом І вправо, і вліво. 3А бійка навкруг, як в окропі кипить, І бризкає юшка червона, Вже кінь під Гаконом від втоми хрипить, Побачив це князь Ярослав і кричить: «Дамо свояку оборону! Бач, вража його як обсипала рать! До бою, русини! Бо час рятувать Сліпого Гакона!» 4І кинув вперед князь загін свій стрімкий, Пробив через січу дорогу, Та раптом на них налітає сліпий, Сокиру піднявши. «Та стій же ти, стій! Невже очманів ти, їй-богу? Без нас посікли б тебе вздовж та навскіс, Чого ж ти рубаєш, скажений, як біс, Свою же підмогу?» 5Та той розходився, й не вірить словам, Удар за ударом він садить, Нашкодив русинам, як тим ворогам, Рубає й січе шишаки пополам, Й ніхто його долу не зсадить. Та ось схаменувся могутній боєць, Нарешті закінчив кривавий свій герць, Спинився і бороду гладить. 6Зітхнули дружинники, вийшовши з лав; Побито, посічено вволю, І правий, й неправий, лежать, хто де впав, І дивиться з сумом на них Ярослав, Скорбіє й кляне їхню долю; І тужить, що в мить втратив кращих стількох, І їде повільно, з Гаконом удвох, По бранному полю...
1 В цій баладі розповідається про бій, в якому разом брали участь Ярослав Мудрий і варязький князь Гакон, який, згідно з повідомленням літописця, був сліпим.
|