Земля наша велика і багата, а ладу в ній нема.
Нестор, літопис, стор. 8

1


Послухайте, хлоп’ята,
Казала так кума:
Земля у нас багата,
Лиш ладу в ній нема.

2


Без жодної чернетки,
Як видно, недарма
Писали наші предки,
Що ладу в них нема.

3


Зібрались чолов’яги
На площу біля брам:
«Нехай прийдуть варяги,
Князями будуть нам.

4


Німчура бо – пихата
Й досвідчена юрма,
Земля у нас багата,
Лиш ладу в ній нема».

5


В чеканні на звитяги,
Вловивши влучний час,
Звернулись по варяги:
«Запрошуємо вас!

6


Хай буде наша хата
І ваша зокрема;
Земля у нас багата,
Лиш ладу в ній нема».

7


Варягам стало дивно,
Та й думають: «Що ж тут?
Ще може і поживне –
Пішли, коли зовуть!»

8


І от прийшли три брати
Варязького клейма:
Все так, земля багата,
Лиш ладу в ній нема.

9


«Ну, – думають, – команда!
Тут ногу зломить чорт,
Es ist ja eine Schande,
Wir mussen wieder fort».1

10


Та з них найстарший, Рюрик,
Братам сказав своїм:
«Fortgeh’n wär’ ungebührlich,
Vielleicht ist’s nicht so schlimm.2

11


Мізерна хоч команда,
Лише саменька шваль;
Wir bringen’s schon zustande,
Versuchen wir einmal».3

12


І підступив завзято
До владного керма,
Земля ж була багата,
Лиш ладу все нема!

13


За ним княжив князь Ігор,
А керував Олег,
Das war ein großer Krieger4
І ватажок шерег.

14


Потім княжила Ольга,
А далі Святослав;
So ging die Reihenfolge5
Язичницьких держав.

15


Коли ж сів Володимир
На батьківський свій трон,
Da endigte fur immer
Die alte Religion.6

16


Він розповів народу,
Що ідоли – погань,
Звелів стрибати в воду,
Зробивши там йордань.

17


Ще дав таку пораду:
«Як згине в нас Перун,
Все піде вмить до ладу,
Бо шкодить цей пустун».

18


Послав він за попами
В Афіни й Царгород,
Прийшли ті з корогвами
Хрестити наш народ,

19


Співають щось затято,
І повниться сума;
Земля, як є, багата,
А ладу в ній нема.

20


Не наробивши ладу,
Великий князь сконав.
Успадкував громаду
Премудрий Ярослав.

21


Воно, цілком можливо,
До ладу б він довів;
Та, до синків пестливий,
Всю землю розділив.

22


А це погана справа,
Бо княжі дітлахи
Розкраяли державу,
Схопившись в кулаки.

23


Дізналися татари:
«Ну, – думають, – вам дзусь!»
Наділи шаровари,
Приїхали на Русь.

24


«Від вашої, мов, сварки
Суцільна шкереберть,
Ми вам дамо припарки,
Скалічимо на смерть!»

25


Пороззявляли рота
(Хоч геть святих неси).
Багато тут гидоти
Настало на Русі.

26


Веде в Орду брат брата,
Неначе до ярма;
Земля була багата –
А ладу все нема.

27


Іван з’явився Третій
І проказав: «Стривай!
Ми по вуха в шербеті!»
Поклав ординству край.

28


І ось земля звільнилась,
Розвіялась пітьма;
І наче відродилась,
А ладу все нема.

29


Настав Іван Четвертий,
Що Третьому – онук;
В житейських справах тертий,
Сімох жінок супруг.

30


Він прізвисько мав «Грозний»,
З’єднався з ним навік,
За те, що був серйозний,
Солідний чоловік.

31


Хто був не до відради,
Скарати міг вогнем;
Завів такого ладу,
Що тільки грай конем!

32


Ох, жити небезпечно
В свавіллі і без прав,
Та доля до нас ґречна,
І цар Іван сконав.

33


Син Федір був недужий,
Та батьківський контраст;
До царських справ байдужий,
Метлявся, як баласт.

34


Борис же, шурин царський,
Хоча й не Аполлон,
Та вигляд мав боярський,
І сів на царський трон.

35


За ним пішло все гладко,
Не стало лихварів,
Ледь-ледь було порядку
В землі він не навів.

36


На шкоду, самозванець,
Де тільки не візьмись,
Такий завдав нам танець,
Що згинув цар Борис.

37


І на царевім місці
Усівшись в мить, без прав,
Своїй новій цариці
Бровами заморгав.

38


Хоч був він хлопець бравий
І зовсім не босяк,
Та на його державу
Озброївся поляк.

39


А це нам не до серця;
І якось, в темну ніч,
Ми всипали їм перцю,
Погнавши навсібіч.

40


Зійшов на трон Василій,
Та швидко, в унісон,
Його ми попросили,
Щоб він змінив фасон.

41


Вернулися поляки,
І козаки прийшли –
Відважні всі вояки;
Ми ж, бідні небораки!

42


І козаки, й поляки
Нас паки б’ють і паки;7
Ми ж без царя мов раки,
Запечені в золі.

43


З усіх боків досади –
А ладу ні на гріш.
Відомо, що без влади
Нестерпно, хоч заріж.

44


Щоб зберегти трон царський
І знов царя обрать,
Тут Мінін і Пожарський
Скоріш зібрали рать.

45


Побила їхня сила
Поляків, як ворон,
Земля же Михаїла
Звела в Москві на трон.

46


Звершилося це влітку;
А чи був договір?
Розмова про цю плітку
Не вщухне з давніх пір.

47


Мовчить війни гармата
І не сурмить сурма;
Земля була багата –
А ладу все нема.

48


Сів Олексій на царство,
Та й народив Петра.
Прийшла для господарства
Спекотлива пора.

49


Петро любив порядок,
Як інший цар, Іван,
Не випавши в осадок,
Спивав горілки джбан.

50


Казав: «Мені вас жалко,
Ви згинете, та й край;
Але в мене є палка,
Я вам влаштую рай!..

51


Не далі як на святки
Я вам порядок дам!»
Й відразу за порядком
Поїхав в Амстердам.

52


Вернувшись з Амстердаму,
Нас гладко поголив,
А в святки, як в піжаму,
В голландців нарядив.

53


В такому от частунку
Петра я не виню:
В хворобі дати шлунку
Корисно ревеню.

54


Хоча, цілком можливо,
Жорстоким був прийом;
Та, разом з тим, на диво,
В державі був підйом.

55


Та смерть прийшла горбата,
Прибрала геть Петра,
І знов земля багата,
А ладу все нема.

56


Тут ліньки чи завзято
Царило без дурниць
Царів не так багато,
Як жіночок-цариць.

57


Бірон царив при Анні;
Він справжній був жандарм,
Сиділи ми, як в ванні
Тоді, daß Gott erbarm!8

58


Веселою царицею
Єлисавет була:
Співає, веселиться все,
А ладу-то чортма!

59


Яка ж тут є причина
І в чому корінь зла,
Це навіть Катерина
Збагнути не могла.

60


«В Росії справедливо
Настане лад от-от, –
Писали їй поштиво
Вольтер і Дідерот9, –

61


Потрібно лиш народу,
Якому ви, як мати,
Надати вже свободу,
Скоріш свободу дати».

62


Вона ж відповідала:
«Ви лестите мені», –
І тут же розігнала
Українців з землі.

63


Затим Павло трудився,
Мальтійський кавалер,
Він зовсім не годився
Для лицарських манер.

64


Цар Олександер Перший
Прийшов йому взамін,
В часи великих звершень
Підняв народ з колін.

65


Коли на нас в азарті
Свою велику рать
Насунув Бонапарте,
Він наказав тікать.

66


І вже французи хижі
Йшли по Москві в каре,
Аж зирк: а ми в Парижі,
З Louis le Désiré10.

67


Барвисто і строкато
Росія розцвіла,
Земля була багата,
Лиш ладу в ній нема.

68


Останню оповідку
Я б розповів свою,
Та прийдуть бозна-звідки,
Боюсь monsieur Veillot11.

69


Іти буває слизько
По кладочках гнучких,
Отже, про те, що близько,
Не буде слів гучних.

70


Відійдемо від трону
Для міністерських втіх –
Без жодного припону
Побачимо їх всіх.

71


У формених штанчатах,
Неначе на парад,
На крихітних санчатах
Міністри вниз летять

72


З гори, з гучними криками,
In corpore12, сповна,
Виблискуючи пиками.
Й зникають імена:

73


Це Норов, це Путятін,
Це Панін, це Метлін,
Це Брок, а це Замятнін,
Це Корф, це Головнін.

74


Багато їх, багато!
І не згадати всіх.
Урвалася загата
І розкидало їх...

75


Я грішний: літописний
Не втримав свій розбіг;
Картині живописній
Противитись не зміг.

76


Ліризм, до вад незлобний,
У серці спалахнув;
Хоч Нестор преподобний,
На працю й надихнув,

77


Утихомирив совість,
Зробив мене мудріш,
Щоб міг оцю я повість
Скінчити поскоріш.

78


Отож, почавши знову,
Кінчаю свій сувій,
Узявши за основу
Літопис цей новий.

79


Уздрівши, що не дуже
Ідуть наші діла,
Зело велика мужа
Господь нам ниспосла.

80


Тож, на спасіння наше,
Як сяєво зорі,
Свій вид з’яви Тімашев –
Та й лад нам відтвори.

81


Що аз багатогрішний
На тлінних аркушах
Не дописах поспішно
Або переписах

82


Те, спереду і ззаду
Читаючи всі дні,
Поправ задля відради,
Писання ж не кляни.

83


Для праведних оцінок
Дав батьківщині всій
Цей твір смиренний інок,
Раб Божий Олексій.
1 Адже це ганьба – ми повинні забратися геть (нім.).
2 Піти було б непристойно, може бути, це не так уже й погано (нім.).
3 Ми впораємося, давайте спробуємо (нім.).
4 Це був великий воїн (нім.).
5 Такою була послідовність (нім.).
6 Тоді прийшов кінець старій релігії (нім.).
7 Знову (старослов.).
8 Помилуй Бог! (нім.).
9 Дідерот – Д. Дідро.
10 Людовик Бажаний (фран.) – прізвисько фран­цузь­ко­го короля Людовика XVIII.
11 Пан Велью (фран.) – мається на увазі барон Ве­ліо (з португальського роду Ве́лью), який за ча­сів Тол­сто­го був директором поштового де­пар­та­мен­ту Росії; поет обурювався на нього за пер­лю­стра­цію кореспонденції та висміював за погану роботу пош­ти.
12 У повному складі (лат.).
Ігор Роздобудько2020