1Послухайте, хлоп’ята, Казала так кума: Земля у нас багата, Лиш ладу в ній нема. 2Без жодної чернетки, Як видно, недарма Писали наші предки, Що ладу в них нема. 3Зібрались чолов’яги На площу біля брам: «Нехай прийдуть варяги, Князями будуть нам. 4Німчура бо – пихата Й досвідчена юрма, Земля у нас багата, Лиш ладу в ній нема». 5В чеканні на звитяги, Вловивши влучний час, Звернулись по варяги: «Запрошуємо вас! 6Хай буде наша хата І ваша зокрема; Земля у нас багата, Лиш ладу в ній нема». 7Варягам стало дивно, Та й думають: «Що ж тут? Ще може і поживне – Пішли, коли зовуть!» 8І от прийшли три брати Варязького клейма: Все так, земля багата, Лиш ладу в ній нема. 9«Ну, – думають, – команда! Тут ногу зломить чорт, Es ist ja eine Schande, Wir mussen wieder fort».1 10Та з них найстарший, Рюрик, Братам сказав своїм: «Fortgeh’n wär’ ungebührlich, Vielleicht ist’s nicht so schlimm.2 11Мізерна хоч команда, Лише саменька шваль; Wir bringen’s schon zustande, Versuchen wir einmal».3 12І підступив завзято До владного керма, Земля ж була багата, Лиш ладу все нема! 13За ним княжив князь Ігор, А керував Олег, Das war ein großer Krieger4 І ватажок шерег. 14Потім княжила Ольга, А далі Святослав; So ging die Reihenfolge5 Язичницьких держав. 15Коли ж сів Володимир На батьківський свій трон, Da endigte fur immer Die alte Religion.6 16Він розповів народу, Що ідоли – погань, Звелів стрибати в воду, Зробивши там йордань. 17Ще дав таку пораду: «Як згине в нас Перун, Все піде вмить до ладу, Бо шкодить цей пустун». 18Послав він за попами В Афіни й Царгород, Прийшли ті з корогвами Хрестити наш народ, 19Співають щось затято, І повниться сума; Земля, як є, багата, А ладу в ній нема. 20Не наробивши ладу, Великий князь сконав. Успадкував громаду Премудрий Ярослав. 21Воно, цілком можливо, До ладу б він довів; Та, до синків пестливий, Всю землю розділив. 22А це погана справа, Бо княжі дітлахи Розкраяли державу, Схопившись в кулаки. 23Дізналися татари: «Ну, – думають, – вам дзусь!» Наділи шаровари, Приїхали на Русь. 24«Від вашої, мов, сварки Суцільна шкереберть, Ми вам дамо припарки, Скалічимо на смерть!» 25Пороззявляли рота (Хоч геть святих неси). Багато тут гидоти Настало на Русі. 26Веде в Орду брат брата, Неначе до ярма; Земля була багата – А ладу все нема. 27Іван з’явився Третій І проказав: «Стривай! Ми по вуха в шербеті!» Поклав ординству край. 28І ось земля звільнилась, Розвіялась пітьма; І наче відродилась, А ладу все нема. 29Настав Іван Четвертий, Що Третьому – онук; В житейських справах тертий, Сімох жінок супруг. 30Він прізвисько мав «Грозний», З’єднався з ним навік, За те, що був серйозний, Солідний чоловік. 31Хто був не до відради, Скарати міг вогнем; Завів такого ладу, Що тільки грай конем! 32Ох, жити небезпечно В свавіллі і без прав, Та доля до нас ґречна, І цар Іван сконав. 33Син Федір був недужий, Та батьківський контраст; До царських справ байдужий, Метлявся, як баласт. 34Борис же, шурин царський, Хоча й не Аполлон, Та вигляд мав боярський, І сів на царський трон. 35За ним пішло все гладко, Не стало лихварів, Ледь-ледь було порядку В землі він не навів. 36На шкоду, самозванець, Де тільки не візьмись, Такий завдав нам танець, Що згинув цар Борис. 37І на царевім місці Усівшись в мить, без прав, Своїй новій цариці Бровами заморгав. 38Хоч був він хлопець бравий І зовсім не босяк, Та на його державу Озброївся поляк. 39А це нам не до серця; І якось, в темну ніч, Ми всипали їм перцю, Погнавши навсібіч. 40Зійшов на трон Василій, Та швидко, в унісон, Його ми попросили, Щоб він змінив фасон. 41Вернулися поляки, І козаки прийшли – Відважні всі вояки; Ми ж, бідні небораки! 42І козаки, й поляки Нас паки б’ють і паки;7 Ми ж без царя мов раки, Запечені в золі. 43З усіх боків досади – А ладу ні на гріш. Відомо, що без влади Нестерпно, хоч заріж. 44Щоб зберегти трон царський І знов царя обрать, Тут Мінін і Пожарський Скоріш зібрали рать. 45Побила їхня сила Поляків, як ворон, Земля же Михаїла Звела в Москві на трон. 46Звершилося це влітку; А чи був договір? Розмова про цю плітку Не вщухне з давніх пір. 47Мовчить війни гармата І не сурмить сурма; Земля була багата – А ладу все нема. 48Сів Олексій на царство, Та й народив Петра. Прийшла для господарства Спекотлива пора. 49Петро любив порядок, Як інший цар, Іван, Не випавши в осадок, Спивав горілки джбан. 50Казав: «Мені вас жалко, Ви згинете, та й край; Але в мене є палка, Я вам влаштую рай!.. 51Не далі як на святки Я вам порядок дам!» Й відразу за порядком Поїхав в Амстердам. 52Вернувшись з Амстердаму, Нас гладко поголив, А в святки, як в піжаму, В голландців нарядив. 53В такому от частунку Петра я не виню: В хворобі дати шлунку Корисно ревеню. 54Хоча, цілком можливо, Жорстоким був прийом; Та, разом з тим, на диво, В державі був підйом. 55Та смерть прийшла горбата, Прибрала геть Петра, І знов земля багата, А ладу все нема. 56Тут ліньки чи завзято Царило без дурниць Царів не так багато, Як жіночок-цариць. 57Бірон царив при Анні; Він справжній був жандарм, Сиділи ми, як в ванні Тоді, daß Gott erbarm!8 58Веселою царицею Єлисавет була: Співає, веселиться все, А ладу-то чортма! 59Яка ж тут є причина І в чому корінь зла, Це навіть Катерина Збагнути не могла. 60«В Росії справедливо Настане лад от-от, – Писали їй поштиво Вольтер і Дідерот9, – 61Потрібно лиш народу, Якому ви, як мати, Надати вже свободу, Скоріш свободу дати». 62Вона ж відповідала: «Ви лестите мені», – І тут же розігнала Українців з землі. 63Затим Павло трудився, Мальтійський кавалер, Він зовсім не годився Для лицарських манер. 64Цар Олександер Перший Прийшов йому взамін, В часи великих звершень Підняв народ з колін. 65Коли на нас в азарті Свою велику рать Насунув Бонапарте, Він наказав тікать. 66І вже французи хижі Йшли по Москві в каре, Аж зирк: а ми в Парижі, З Louis le Désiré10. 67Барвисто і строкато Росія розцвіла, Земля була багата, Лиш ладу в ній нема. 68Останню оповідку Я б розповів свою, Та прийдуть бозна-звідки, Боюсь monsieur Veillot11. 69Іти буває слизько По кладочках гнучких, Отже, про те, що близько, Не буде слів гучних. 70Відійдемо від трону Для міністерських втіх – Без жодного припону Побачимо їх всіх. 71У формених штанчатах, Неначе на парад, На крихітних санчатах Міністри вниз летять 72З гори, з гучними криками, In corpore12, сповна, Виблискуючи пиками. Й зникають імена: 73Це Норов, це Путятін, Це Панін, це Метлін, Це Брок, а це Замятнін, Це Корф, це Головнін. 74Багато їх, багато! І не згадати всіх. Урвалася загата І розкидало їх... 75Я грішний: літописний Не втримав свій розбіг; Картині живописній Противитись не зміг. 76Ліризм, до вад незлобний, У серці спалахнув; Хоч Нестор преподобний, На працю й надихнув, 77Утихомирив совість, Зробив мене мудріш, Щоб міг оцю я повість Скінчити поскоріш. 78Отож, почавши знову, Кінчаю свій сувій, Узявши за основу Літопис цей новий. 79Уздрівши, що не дуже Ідуть наші діла, Зело велика мужа Господь нам ниспосла. 80Тож, на спасіння наше, Як сяєво зорі, Свій вид з’яви Тімашев – Та й лад нам відтвори. 81Що аз багатогрішний На тлінних аркушах Не дописах поспішно Або переписах 82Те, спереду і ззаду Читаючи всі дні, Поправ задля відради, Писання ж не кляни. 83Для праведних оцінок Дав батьківщині всій Цей твір смиренний інок, Раб Божий Олексій. 2 Піти було б непристойно, може бути, це не так уже й погано (нім.). 3 Ми впораємося, давайте спробуємо (нім.). 4 Це був великий воїн (нім.). 5 Такою була послідовність (нім.). 6 Тоді прийшов кінець старій релігії (нім.). 7 Знову (старослов.). 8 Помилуй Бог! (нім.). 9 Дідерот – Д. Дідро. 10 Людовик Бажаний (фран.) – прізвисько французького короля Людовика XVIII. 11 Пан Велью (фран.) – мається на увазі барон Веліо (з португальського роду Ве́лью), який за часів Толстого був директором поштового департаменту Росії; поет обурювався на нього за перлюстрацію кореспонденції та висміював за погану роботу пошти. 12 У повному складі (лат.).
|