1Сідайте, дитинчата! Мабу́ть, почну я так: земля у нас багата, та в ній – порядку брак. 2Знайшли ще предки наші причину всіх невдач: живем у єралаші, нема порядку, бач! 3Й вони, набравши зваги, рішилися ураз: «Пошлімо по варяги, – щоб княжили у нас! 4Німецька їхня вдача – ставати до керма; земля ж у нас добряча, порядку лиш нема». 5Гінці під пишним стягом відправились ту ж мить, і дейкають варягам: «Добродії, прийдіть! 6Ми вам насиплем злата по вінця, й ще повніш; земля у нас багата, нема порядку лиш». 7Варягам, звісно, лячно, та ризик – їхня суть: «Що ж, спробуєм обачно, – ходім, коли зовуть!» 8І от прийшли три брати, і бачать: жах і тьма! І хоч земля багата, порядку скрізь нема. 9«Ну, – думають, – команда! Зламає ногу й чорт! Es ist ja eine Schande, wir müssen wieder fort4». 10Та брат найстарший, Рюрик, сказав братам своїм: Fortgeh’n wär’ ungebührlich, vielleicht ist’s nicht so schlimm5. 11Хоч тут – паршива банда, одна лиш тільки шваль, Wir bringen’s schon zustande, versuchen wir einmal6». 12Став княжити завзято, сімнадцять років дбав; земля була багата, порядок – не настав. 13За ним став князем Ігор, а регентом – Олег; das war ein großer Krieger7 та видатний стратег. 14Затим – княгиня Ольга; за нею – Святослав; So ging die Reihenfolge8 язичницьких держав. 15А тільки Володимир зайняв отецький трон – da endigte für immer die alte Religion9. 16Він заявив народу: «Поточна віра – твань; хрестімось! Марш у воду!» І нам зробив йордань. 17«Перун – не трібний спадок! Паліть його мерщій – побачите, порядок встановиться який!» 18Послав і за попами у Царгород, в Афон; попи прийшли товпами, зі стосами ікон, 19співали приворотно, свічок зладнали збут... Земля, як є, щедротна, а із порядком – скрут. 20Як тільки Володимир в належний день сконав, новий відкрити вимір узявся Ярослав. 21Він, може, все б утямив, й порядок би навів... Та ні: він між синами всю землю розділив. 22Не досить крок був мудрий: синочки, на біду, зчинили галабурди й усобну ворожду... 23Почули це татари – збудилися чомусь, напнули шаровари, приїхали на Русь: 24«Ми зробим вашим чварам зупин, кінець кінцем, і повний незабаром порядок наведем!» 25А як дійшло до дані – то хоч святих винось! Й чимало знову твані на Русі завелось: 26намови брат на брата отримує Орда... Земля, кажись, багата, з порядком – геть біда. 27Іван явився Третій й поклав цьому угав; він мовив: «Ми не кметі!» – й татарам дулю дав. 28І от земля рішуче знегод і бід збулась; квітуча та родюча, але порядку – зась! 29Настав Іван Четвертий, що Третьому онук; він був державець тертий і жон мав кілька штук. 30«Іван Василич Грозний» він заробив ярлик, – за те, що був серйозний, солідний чоловік. 31Він був жорстких повадок і зраду бачив скрізь; такий завів порядок, що хоч у землю лізь. 32Життя, мабуть, величне в добу таких манер... Але ніщо не вічно, і цар Іван помер. 33За ним царем став Федір, геть батькові контраст; до справ державних ледар, в церквах лише гаразд... 34Борис же, царський шурин, з розумних був персон, і з виглядом похмурим він сів на царський трон. 35При ньому йшло все гладко і майже без бунтів; він ледь було порядку в землі не навертів. 36На лихо, Самозванець – і звідки чорт приніс? – такий укоїв танець, що враз помер Борис. 37Здобувши трон буденно, цей хлопець не зівав і з Польщі наречену не гаючись придбав. 38Напевне, мав чар-зілля, та й був же не глупак; але під час весілля зчинив дебош поляк. 39А це нам не до серця; і от в одну з ночей ми їм завдали перцю, прогнавши геть з очей. 40Піднявсь на трон Василій, та скоро навідріз його ми попросили, щоб він із трону зліз. 41Вернулися поляки, а з ними – козаки; ізнов пішли всілякі дебоші та бійки. 42От козаки й поляки гилять нас день при дні, ми ж без царя – мов раки сидим на мілині. 43Землі – незмірні п’яді, порядку ж – ні на гріш. Бо звісно, що без влади далеко не умчиш. 44Щоб трон зміцнити царський і влади благодать, тут Мінін та Пожарський мерщій зібрали рать. 45Й ця рать ізнов упхала поляків за кордон, а у Москві – Михайла Земля10 звела на трон. 46Чи він прийняв угоду та слово дав якесь про вільності народу – не знаєм і поднесь. 47Уже Варшава й Вільна прислали свій привіт; земля ген-ген привільна... чи є порядок? Ніт. 48Взявсь Олексій за справи, й родив тоді Петра; настала для держави цілком нова пора. 49Петро любив порядок – як грізний цар Іван: і в лютості нащадок, і випивши – буян. 50Казав: «Мені вас жалко, ви згинете вкінець; та є у мене палка, і я вам всім отець! 51Не мріяли, випа́дком, що вам порядок дам?..» Й негайно за порядком подавсь у Амстердам. 52Коли ж вернувся звідти – усіх нас поголив та у голландські свити ретельно обрядив. 53Та хай хтось інший лунко Петра за те кляне: буває, що для шлунка корисне проносне. 54І хоч така пожива – із надто гострих страв, а при Петрі, на диво, порядок більший став. 55Та смерть прийшла скорботна за ним, як за всіма... Земля, диви, щедротна, порядку знов нема. 56Тоді вже заповзято плекали трону міць – царів не так багато, а більш було цариць. 57Бірон царив при Анні; він справжній був жандарм, при ньому – як у бані було, daß Gott erbarm!11 58Безклопітна цариця була Єлисавет; а поки веселиться – нема порядку, ет! 59Яка отут причина і в чому корінь зла – й Велика Катерина збагнути не могла. 60«Madame, при вас наспіє порядок та добро! – писав їй у Росію Вольтер, як той Дідро. – 61Вам тільки слід народу, якому матір ви, надати вже свободу під вдячні молитви». 62«Messieurs, – відповідала вона, – vous me comblez12», – і в Україні втяла кріпацтво надто зле... 63Павло царити взявся, мальтійський кавалер13, та не завжди вдавався до лицарських манер. 64Цар Олександр Перший настав благословен; він інших перевершив як щирий джентльмен: 65коли, урвавши жарти, посунув силу лав на нас Буонапарте, він чемно відступав... 66Цю пляму на престижі, здавалось, не зітре – а ні: вже ми в Парижі, з Louis le Désiré14. 67Й Росія так вільготно простерлась швидкома, й земля така щедротна... Порядку лиш нема. 68Я б міг вести сказання і далі, тільки – цить: нарвусь на покарання, – monsieur Veillot15 не спить! 69Іти буває слизько по камінцях отих, отож про те, що близько, промовчати не гріх. 70Облишмо краще трони й займімося притьмом міністрами корони... А там – такий содом! 71Зате нарешті бачим той шуканий наряд: на санках мчать із плачем міністри всі підряд. 72Котять з гори юрбою, in corpore16, й сповна уносять із собою і власні імена: 73це Норов, це Путятін, це Панін, це Метлін, це Брок, а це Замятнін, це Корф, це Головнін. 74Згадати всіх не можна, Їх стільки – це страхіть! Та тим же курсом кожний униз кудись летить... 75Я грішний: літописний на мить забув я стиль, й картині живописній піддався мимовіль. 76Мабуть, ліризм природний нараз пойняв мене; хай Нестор преподобний ізнову надихне, 77мою вгамує совість, врятує від видінь, щоб я вже міг цю повість скінчити – і амінь... 78От зараз вернемось ми – куди вела канва: в рік шістдесят, ба, восьмий (у численні Різдва). 79Понеже став недужий керунок наших справ, зело меткого мужа Господь нам ниспослав. 80За потерпання наше й на заздрість ворогам – яви себе, Тімашев, створи порядок нам! 81...Що аз багатогрішний, забувши про угав, переписав незбіжно або не дописав, 82ви, браття, це читайте, як буде вільна мить, й де треба – виправляйте, а да́рма не кляніть17. 83Зібрав з билин-билинок цю оповідь подій худий смиренний інок, раб Божий Олексій.
1 Гостоми́сл – персонаж IX віку, вставлений у XV віці в літопис «Повѣсть времянныхъ лѣтъ» (складений у XII віці); начебто під його керівництвом були прикликані варяги князювати у Новгороді (який в реальності виник у X віці).
2 О.Є.Тіма́шев – в 1856-1861 начальник штабу Корпусу жандармів і керуючий Третім відділенням, в 1868-1878 міністр внутрішніх справ Російскої імперії. 3 Див. уривок, що починається зі слів: «В лѣто 6370...» (л. 7). 4 Прикро, ми повинні піти геть (нім.). 5 Піти було б недоречно, можливо, це не так вже й погано (нім.). 6 Ми впораємося, давайте спробуємо (нім.). 7 Це був великий воїн (нім.). 8 Така була черговість (нім.). 9 Там закінчилася назавжди стара релігія (нім.). 10 Мається на увазі Земський собор. 11 Не доведи Боже (нім.). 12 Панове, ви надто люб’язні (фран.). 14 Людо́вик Бажаний (фран.) – прізвисько Людовика XVIII, зведеного на французький престол за сприяння Олександра I. 15 Пан Вельйо (фран.) – І.О.Веліо, в 1868-1880 директор поштового департаменту МВС Росії; автор натякає на перлюстрацію кореспонденції в цьому відомстві. 16 У повному складі (лат.). 17 Ремінісценція з Лаврентіївського літопису (1377): «Також и азъ, худый, нєдостойный и многогрѣшный рабъ Божий Лаврентей мних. [...] И нынѣ, господа отци и братья, оже ся гдѣ буду описалъ, или переписалъ, или не дописалъ, чтите, исправливая Бога дѣля, а не клените...» (Вихідний запис переписувача, ченця Лаврентія, л. 172 об.)
|