Ну і плітка розійшлася щодо цензора: зокре́ма – нібито смутить Михася пана Дарвіна система! Годі, Мишенько! Наразі хвіст не маєш на сідниці, й не шукай собі образи в допотопній таємниці. Лізти в наукові те́рни – не резон при всім народі: нагадаю, що й Коперник із Мойсеєм був не в згоді. Коли так тобі важлива іудейська епопея, мав би ти уже цнотливо скасувати й Галілея. Та згадай-но, будь ласкавий, що наука – вільна, начеб; твій контроль – з якого права? Світу створення ти бачив? Нас у світ могли прийняти і поволі, не спрожогу; чи зібравсь ти диктувати спосіб дії навіть Богу? Планом, за яким Всевишній дійсності давав спонуку, не керує шеф безгрішний Комітету в справах друку. Й треба визнати, почасти (я, повір, не фанаберюсь): ме́жі Божій силі класти – це, Михасю, справжня єресь! Бо ознака це тривожна, що зазнала віра втрати; тож тебе за скепсис можна аж на Соловки загнати! Та й Адам не мав причини корчити із себе пана: чим, пробачте, грудка глини краща за орангутана? Та припу́стимо на хвилю, що верзе дурниці Дарвін; твій погром – з якою ціллю? Він безглуздим є, ще й марним! Бо згадай деталь останню, що тобі завдасть проблеми: не Китайський мур, Мишаню, нас від людства відокремив; з Ломоносовим почавши, рух пізнання та освіти проникає в дебрі наші навіть крізь штахет моли́тви; і тепер наука може пояснити стрій натури, де планети ходять Божі без інструкції цензури; і уже ця сама сила, коли вірити прикметам, в царство розуму вступила без узгоджень з Комітетом. Тож утям, непогрішимий: б’ють ключем живі ідеї, й не заткнеш його; так стримуй рухи затички своєї!
1 Михайло Лонгінов – колишній сороміцький поет, у 1871-1875 – Головний цензор Російської імперії.
|