|
Верби плакучі схилились Понад джерельцем й струмком, Хвильки – у мандри пустились, Линуть попід бережком, Все до думок за минуле Дні повертають вони, Серце, зболіле і чуле, Рветься – у світ давнини, Де ж ти, голубко, кохана, Чи вже – забула мене, Чи – й твоє серце – як рана, Разом – з моїм – за одне?
|