|
Я міцно сплю тепер; не стежу біля брами, Коли в урочний час За поворотом в ліс десь вдарить бубонцями Поштовий тарантас. Хоч десь на дні душі, похована тривога, Живу, а дні все йдуть, І важче з кожним днем розмита вже дорога, Чорніше каламуть. У довгих сірих днів душа моя у пастці, У осені в тиші. Здається часом, що я навіть мрій про щастя Не поверну душі.
|