|
На Балтиці шторми зимові гудуть, Всміхаючись, думають фіни: – Нам шторми – ограда, та й міни ще тут, Пройти і не пробуй ці міни! їм ліку немає, до нас доберись – Натерпишся жаху і горя! І хвилі як в чортовій ступі товклись, На скелі налинувши з моря. Не айсбергів крига пливла з далини, У морок зимовий впірнала, – То наші радянські підводні човни Міноване поле минали. Стояв там на вахті моряк молодий – Над хвилями зір його линув, Крізь тучі навислі, крізь морок рудий Він бачив любиму країну. Він рідну країну побачив, вона Сіяла у розквіті слави, І в хмарах зоря спалахнула ясна Над гуркотом хвиль темноглавих. По самому борту скребли мінрепа, Міноване поле дрижало, В тім полі звивалась смертельна тропа, І смерть біля човна кружляла. І смерть не спинила, і шторм відступив, Пройшли моряки і крізь міни, рід білофінів від жаху тремтів, У шхерах, за пасмом камінним. На дно їх розбійницькі судна ішли, Вищали, хрипли білофіни: – Звідкіль ці підводні човни прибули Крізь кригу, крізь шторми, крізь міни? І дням у поході загублено лік – Пройшло вісімнадцять в поході... А треба було б, – то проплавали б рік, Воюючи в шторми, в негоду. І тільки вернулись – наказ бойовий Чекав їх на ріднім причалі. І знову у море. Моряк молодий На вахті стояв за штурвалом, – Щоб грізною силою від ворогів Очистити сушу і води, Щоб прапор радянський багряно горів Над славою рідного флоту!
|