В той день, коли Ленін декрет підписав:
– Буть Армії нашій Червоній, –
Від перших бійців її німець тікав
По Псковській дорозі зимовій.

Розбоєм він марив у сні, наяву –
Підмок у розбійника порох,
Тікав, і, як вовк, озиравсь на Москву,
На зоряний Леніна город.

Дні слави тієї далеко, та в ці
Безсмертні прославлені дати
Німецького ката радянські бійці
Уже починали карати.

Немало минуло з тих пір роковин,
І знов роковини настали,
Знов армії нашій дістався почин –
Німецьку громити навалу.

Фашистської погані вовчі полки,
І танки з хрестами й драконом,
Що тупо повзли до Москви до ріки, –
Назад загриміли із дзвоном.

І грім все лунає, гримить без кінця,
Гуде він над світом широким,
І Леніна образ на грудях бійця,
Як в ті незабутнії роки.

І, німця караючи, гордий такий,
Герой усміхається друзям:
– Німецький той чорт не такий вже страшний,
Страшний він лише боягузам! –

А будуть іще роковини одні,
Що Сталіна гідні, Вітчизна
Зустріне, обійме в ті радісні дні
Синів, переможців фашизму.

І скаже: кінець буреломній порі!
Безсмертям ця битва повита,
Що там почалась, на радянській зорі,
І скінчена днем знаменитим!
Іван Гончаренко?