|
В той день, коли Ленін декрет підписав: – Буть Армії нашій Червоній, – Від перших бійців її німець тікав По Псковській дорозі зимовій. Розбоєм він марив у сні, наяву – Підмок у розбійника порох, Тікав, і, як вовк, озиравсь на Москву, На зоряний Леніна город. Дні слави тієї далеко, та в ці Безсмертні прославлені дати Німецького ката радянські бійці Уже починали карати. Немало минуло з тих пір роковин, І знов роковини настали, Знов армії нашій дістався почин – Німецьку громити навалу. Фашистської погані вовчі полки, І танки з хрестами й драконом, Що тупо повзли до Москви до ріки, – Назад загриміли із дзвоном. І грім все лунає, гримить без кінця, Гуде він над світом широким, І Леніна образ на грудях бійця, Як в ті незабутнії роки. І, німця караючи, гордий такий, Герой усміхається друзям: – Німецький той чорт не такий вже страшний, Страшний він лише боягузам! – А будуть іще роковини одні, Що Сталіна гідні, Вітчизна Зустріне, обійме в ті радісні дні Синів, переможців фашизму. І скаже: кінець буреломній порі! Безсмертям ця битва повита, Що там почалась, на радянській зорі, І скінчена днем знаменитим!
|