|
Двічі був день народження мій На суворій і ніжній землі, Вперше – вгледів лиш горе на ній, На землі цій, простертій в імлі. Скрізь казок наплодила та мла, Як міг жити я в тому диму? – Найчорнішою казка була Про цареву Росію-тюрму. Мов у Гоголя, в тьмі вколо нас Поставали з могил упирі, Сподівавсь юнаком я весь час На величну появу зорі. Недарма йшов я в мороці тім, День народження другий настав, Коли Жовтень вогнем золотим Надо мною навік засіяв. Ось тоді ж я у казку ввійшов, Про яку тільки мріять могли. Не помітив, як враз обійшов Півземлі і як роки пройшли. Йшов крізь бурі, вогонь і свинець, Крізь брехню – не вжахнувсь і брехні, То мільйони безстрашних сердець Дарували безстрашність мені. Усю велич людини я враз Зрозумів не вві сні, наяву – Бо живу я в осяяний час, В людській казці я нині живу, Про яку тільки мріяли в млі – Поки Жовтень не встав на весь світ. Бачу я, що зроста на землі Правди людської зоряний цвіт!
|