|
Як тільки ніч – Кабул у тьмі, – Гора лиш сяє променисто Над містом в темряві німій, – Отам життя і справжнє місто. І ви йдете вогням навстріч, Вогні даремно обіцяють: Гірлянди ламп отам всю ніч Пустельний камінь осявають, Щоб в темряві кабульці ті Хоча б одним були натхненні, Що на пустельній висоті Горить мети вогонь священний; Щоб той, хто зір звертає свій На гору, – вірив безумовно, Що інший є Кабул, новий, В якім життя і сміху повно. Щоночі поміж гір стрімких, Лунаючи скелястим краєм, Безмовного каміння сміх. Над темним сном Кабула сяє.
|