|
Паровоз мчить, обабіч простягти Білу пару, мов пелену хмар. Жеребців напівдиких, як завше, Знов із Кветти ведуть на базар. Хоч спітніли обличчя похмурі, Трьом дорослим, як дітям, кортить Позмагатися, мов при Бабурі, Заганяючи змія в блакить. Майже голі на полі селяни, Де піднісся чинар у блакить, На узгірку – юнак-пакистанець Весь заглиблений в книгу сидить. Сталінграда побачить твердині Не зашкодить йому далина. Перед ним – комунізму країна Постає, неосяжна й міцна. Розступились століть Гімалаї, І слова тої книги – мов грім. Змій, запущений в небо, палає Над трудом селянина важким. Про старе щось жаліючись гірко, Паровоз поспіша до моста. Книгу Сталіна там на узгірку Молодий пакистанець чита.
|