|
Перш ніж писать, я подумав спочатку: Чи ж є щось сумніш – не знаю, Все небо Карачі в чорних цятках, Це чілів-шулік темні зграї. Є окрім них ворони і ворбни, Сороки, дрозди, синиці, Сотні порід зелених, червоних І різної іншої птиці. Шугає чіль весь день од безділля, Не знаю, де він ночує; Лиш там, де падло, шукайте чіля, Він падло й ночами чує. Сьогодні чілям гулять, безумовно, Якраз їм сюди і злітатись. В порту Карачі вантажать бавовну, І пакові варто зірватись... Там працював пакистанець голий За юшки рідкої ложку. Ударив пак його, ніби молот, Прибив до землі, наче дошку. Англієць не глянув на нього ні разу, Сказав, покосившись спідлоба: – Пак перевірте і за пакгауз Викиньте цю худобу! Хто на підміну? Зразу двоє. І кожен з них ледве дише... Під сонцем, що палить над головою, В колонії все це простіше. Знов робота пішла без запинки, Порядки не гірш від тюремних. Труп вартові розгойдали – й за стінку Вночі до чілів недремних. І хто він? І що він? Людиною був же, Вантажником на причалах. Шакали із чілями, здобич почувши, Билися і кричали. Там можна ще все-таки виправдать чілів, Їх чорний бенкет недаром – Природи закони їм доручили Виконувать роль санітарів. Ніяких же виправдань шулікам білим, Душа їх чорніш за чілів, – Чі А ям англійським, що так знахабніло Кров із країни точили. Їм, що сидять на золота злитках, Під вентиляцій хурчання, Їм, що грабують країну до нитки, Голодом б’ють до сконання. Ви не врятуєтесь кулями нині, Ні грішми, ні брехень словами. Зі всіх пустирів встануть месницькі тіні Усіх замучених вами. Ви на останній показ всьому світу, Крила свої розкиньте. Вам пазурі вирвуть, душу неситу Виб’ють. Навіки загиньте! Вас викинуть так, як і ви довгі роки Тіла робітничі жбурляли. Ночами за здобич змагатись жорстоко З чілями будуть шакали. Прийдеться чілям виконувать вирок, Знов санітарами стати – Падло, що ходить іще в мундирах, Раз і назавше прибрати!
|