|
Місяць блиском на глечик розбитий сяйнув, Ткач циновок циновки згорнув і заснув, Спить вантажник під стінкою, шоки брудні, Він на спині тягає вантаж і вві сні... Безпритульний народ де попало приліг, Біля брами Делійської впав на поріг; Біля брами Кабульської теж люди сплять, Робітничі квартали тривожно мовчать. Я, Іскандероо, тебе зву в цю ніч, Ти не привид нічний, тебе бачу увіч, Та не чув я пісень у твоїй стороні – Заспівай же, пісні так потрібні мені! Як співаєш ти – голос тривожно дрижить, Ніби вітер по травах колючих біжить. Як співаєш – неначе схрестились ножі! Іскандероо, що ти співала, скажи! – Прикордонну я пісню співала для вас: Це вузенький і гострий опівнічний час; Подорожній один І стежина одна, Та він мусить пройти, Якщо воля міцна. Те, що в серці несе, Може лиш помогти В цих зчорнілих місцях Темноти й самоти. Якщо він не несе В серці скарбу свого, Хай обірветься стежка – Не шкода його. Іскандероо! Пісню таку розірви! Твою пісню веселу я слухать прийшов, Я послухати хочу, щоб ніч оживить, Як в Лахорі співають про ніжну любов! Заспіваєш – і радість у мислі моїй, Так безжурно і легко стає на душі. Заспіваєш – і ніч приторкнеться до вій. Іскандероо, що ти співала, скажи? – Я співала кохання пісні для людей: Не забудеш вуста. Не втечеш від очей, Що заповнили все, Повні щастя, живі, Й віддавали тобі Все, що мали, – лови! Їх тепло відчував Ти, як подих трави, Але можеш в Лахорі Усе загубить, Буде ім’я Лахора, Як горе, дзвеніть. В серці пам’яті ти Мій Лахор не вини. Друже, радості дні Ти колись спом’яни... Іскандероо! Я б слухав до ранку твій спів. Ти, як вогнище, вся, тінню став я немов, Та в дорогу мені час рушати наспів, Сестро, ти заспівай прикордонної знов!
|