|
Чи йшли на сніданок у вранішній час, Чи спати додому вертались, І в спеку, і в дощ під дверима якраз Ми завжди із ним зустрічались. Сидів у ганчір’ї плямистім, як тиф. Одвіку, мабуть, не вмивавшись, Примруживши очі, разки він крутив, Земного всього відцуравшись. Які ж то видіння пливли перед ним, Жили у подібній людині? Мов біля Кааби святий пілігрим, Роззявив він рота у; піні. І щось мурмотів, і поклони він клав. До крові подряпані ноги Він, плюнувши люто в наш бік, прибирав, Коли нас побачить, з дороги. І склали ми дотеп дошкульно простий, Не маючи в думці лихого: – Диви, он сидить під готелем святий, Сидить – і не купиш такого! Та якось із нами проходив наш друг, Ісламу знавець знаменитий. Сидів наш святий, не дивився навкруг, Причетний до іншого світу. Благально підніс він до неба лице І склав святобожливо лапи. Ми друга спитали: – Скажіть, хто ж оце? І він відповів нам: – Гестапо!
|