|
В гнізді орлинім, вдалині, Над річкою у горах, Де тишею повиті дні, Є дім між скель суворих. Нема багатства в цім прикмет, Але, як знак любові, Лежить коробка сигарет На тумбочці дубовій. Вона лежить вже довго так В пошані, честі й славі, На ній малюнок не побляк І фарби ще яскраві. Вона пройшла великий шлях, Щоб тут лежать у домі. Була в лісах, була в полях, Всі тропи їй знайомі. Поміж горян простих, міцних, Було їй добре всюди. До губ тулили кам’яних Її бувало люди. Щоб встигнути до темноти На неї подивитись, Удосвіта ішли сюди Із сіл жінки і діти. Ронили яблуні густі До неї цвіт на килим, Вона пройшла гірські путі, Покриті снігом білим. І от коли вона прийшла В сувору то країну, То сигарета вже була В коробці лиш єдина. Найкращі з поселян її По черзі тут курили. Димок в хвилястій течії Здіймався понад схили. Ще й досі люди в дім оцей Ідуть для втіхи й ради. Господар дорогих гостей Вином частує радо, Розповідать почне тобі Історію чудову. Хто чув, одначе, далебі, Готовий слухать знову. – Я, мов дитя, люблю пісні, Сам знаю їх багато, – Мій друг, співець, сказав мені. – Ходім в Лахор на свято. Ходім, співатимем пісень... В Лахор помандрували. Коробку цю мені в той день Отам подарували. Тут намальована Москва, А це ось Кремль зоветься, А це у скверику трава, А це ось річка ллється. А тільки річку перейти, Тут міст підвівся далі, Он дім великий, бачиш ти, – Там Ленін жив і Сталін! – Дивлюсь не раз, – сусід сказав, Коробку взявши тут же. Такої ще ніхто не мав, Коробка славна, друже!
|