|
З повороту крутого раптово Дальніх гір я побачив кайму І, як в пісні скипаюче слово, Закипаючі хвилі Аму. Напливали назустріч з розгону, Жовтолицих барханів ряди. Цей момент переходу кордону Відбивається в серці завжди. Озирнувшись з небесного схилу, Я побачив на рідній землі Грузовик, який біг вздовж похилих В бік Термеза зелених полів, Почала нас пустеля морочить, Починались країни чужі; Всі в килимних узорах, у клоччі, Мовби згарище, в плямах іржі. Хмари нас оточили полками. Там, де промінь їх лави прорвав, Пропливає далеко під нами Дно розколини з жмутиком трав. Височінню останньою душить Гіндукуш, наче сотнями рук, І ножі крижані Гіндукушу Заблищали над нами навкруг. Проб’ємось, – а чи ж ми боягузи? – Нас пурги не злякає виття. Гіндукуш! – значить «смерть індусам», Гіндукуш! – Ми вітаєм життя! Те величне, палке, многотрудне – Хто б для нього себе пожалів? – Те, що світить вогнем ізумрудним З тих колгоспних термезьких ланів. Те, що взяте упертістю, боєм, Трудовою снагою руки, Те, що входить з Келіфським Узбоєм Золотою водою в піски. Те, що покликом правди натхненним Підніма океан людських душ, – Ось таке, аж до дна дороге нам, Ми вітаєм життя, Гіндукуш! Трудно жити в камінному світі Цих шпилів та ущелин глухих. Ми йдемо до патанів з привітом – До синів нескоримих твоїх. Дружбу серцем своїм виміряєм, Щирим серцем радянським своїм, За Хайбером ми друзів вітаєм, І на Інді, й далеко за ним. Вторять скелі врочисто і радо Гулу наших моторів чимдуж. В нашій дружбі ти нам не завада, Ти – наш спільник і друг, Гіндукуш!
|