|
Після війни узимку, вперше, У п’ятдесятім, – Варшава мріла, розпростерши Сніги кошлаті. Я площами ішов нічними Під світлом тьмяним, Ішов з закритими очима, Боявся глянуть. Під місяцем боявсь побачить Лиш тінь Варшави, Сліди ударів, битв гарячих І щебінь ржавий. Та глянув прямо я в квартали Руїн шершавих – Росла, підводилась, співала, Жила Варшава! Сьогодні можем дивуватись Її окрасам! Сьогодні можемо сміятись Кого образим? Де місто підняте народом Із тьми руїни, Де устають іще напроти Пробиті стіни; Де мертвим сном залізо скуте, – Слід капоніра, – В ім’я життя ось тут і бути Конгресу миру!
|