|
Тут, на спаленій рівнині, Кам’янистій, темнотравній, Де розсипано уламки Недосліджених віків, Назавжди ввійшли у душу В осяйнім, квітучім травні Хрускіт каменедробарок І переклики гудків. Перестук рухомих кранів, Скелі стін, що в небо встали, Хропоти землечерпалок, Паровозів синій дим – Ось де Грузія бетону, Ось де Грузія металу Будувала свій Руставі, Вгору зводячись із ним. Встали велетнями в полі Нові щогли передачі, В сизім мареві губилась Їх безмежна течія. Понад краєм виноградним, Де горбів краса гаряча, Перших домен і мартенів Силуети бачу я. Череп’яний дах червоний Нам казав про переміни. Вибігли гаї сміливо На пустельний бік гори. Де бики важенностінні, Де шиплячі бризки піни, Падав світлий дощ весняний В воду темної Кури. Те, що тут я серцем бачу, Я уздрю на власні очі: Спалахне ріка вогненна – Побіжить руставська сталь, І шофер проїжджим скаже, Вимчавши крізь темінь ночі: «Гляньте, сяє наш Руставі!» – І простягне руку вдаль. Мудрим досвідом ділитись Тут збираються герої – Воїни, яким знайомі Бойовище, штурм, редут. Це зібрались ветерани – Гордість Грузії нової, Ті, що зводили Ткварчелі, Ріонгесу знали труд, Що скоряли силу Храмі, Здичавілу, як вовчиця, І з Тбілісі до Самтреді Протягали проводи, Доти ставили над хланню, Де граніт пробила криця, – На Воєнній на Грузинській, В час великої біди. Сила збратаних народів Цю рівнину уквітчала, Ніч історії пробили Дружні люди і вогні. До майстрів прийшли грузинських Ви, майстри висот Уралу, Ви, що знали дні Тагілу І Челяби славні дні. Із травневих хмар шовкових Хай спадають світлі зливи! Є в казахів-побратимів Влучна приказка одна: «Якщо хочеш народити Велетня собі щасливо, Не шкодуй ти на пелюшки Дорогого полотна». В час натхненний, бірюзовий, Як проходить травень краєм, Як гримлять на цій рівнині Крани, скрепери, ломи, – Бачимо тебе, Руставі, Й мимоволі ми гукаєм: «При народженні титана В добрий час присутні ми!»
|