|
Раптово надійшла зима; зима – а ночі мов хвилини, Тяжким ділам кінця нема, борня смертельна вихром лине. Серед роботи, на зорі, хвилини спочиву короткі, І от він бачить, як з гори, країну, що забула спокій, Країну в бурях і в боях, країну люблену – Росію, Зірки червоні на шапках, пожежі, грози, буревії. Не дні палають там – віки, і в тім пожарі благовіснім Розлив народної ріки вогнем охоплений очисним. Воно, як завжди, молоде, народу серце непоборне, Що в світові простори йде у сяйві гроз, крізь морок чорний. І він, що долю всю свою Росії присвятив повсталій, Веде безтрепетно в бою Її полки в безмежні далі. Зоря встає з-за верховин... Минулі дні в туман повиті... Любить Росію так, як він! Чи є святіше що на світі? Бушує знов гроза війни, і знову ночі – мов хвилини, І стогнуть знов міста й лани, смертельна злива вихром лине. Зоря встає з-понад Кремля, пожежі, грози, буревії, І Сталін світу промовля про велич гордої Росії! І весь народ в похід пішов, серця людські горять огнями, І прапор Леніна ізнов шумить над нашими полками!
|