|
Із лондонських вікон спадає Холодне безсоння до скронь, Світанків таких не згадаю, Таких не бувало либонь. А може, далеко від дому Здалось це в чужій стороні, І може, в собачій утомі, Як жарт, приверзлося мені. Але в цей світанок помалу (Британець сказав би – мана!) Прийшов супокій небувалий, Чудна надійшла тишина. Проміння встелило у леті Небес всі блискучі кінці, Та вийшов тут хлопець в кашкеті І ветхий завів мотоцикл. Всі гуркоти збилися в танці; На гуркіт вражаючий цей Став лисий похмурий британець Підносить штори з дверей. І чари світання уклякли, – Під грюкіт і зойк, без пуття Розкрилося небо поблякле, Холодне, захрипле життя!
|