IЛіси засніжені стоять, Морозом скута даль; Немов багнети, блискотять Зірки – блакитна сталь. В ряснім наметі день загас, Навкруг снігів гряда. Розвідник піший тоне враз, І кінному – біда. Ми вірні лижви беремо, Почуєм лиш наказ, І вже не вдвох ми ідемо, А значно більше нас, Нас перепонам не злякать, В руках доволі сил. І лижви з посвистом летять Туди – в ворожий тил. IIШугаєм берегом річним Не стежкою, рядком, Мчимо чагарником нічним, Через яри, ліском. Як ми – і вовк так не зумів Свій приховати біг. Розвідник – тінь в тіні лісів. В снігу він – наче сніг. Які б там хащі не лягли, З нас хащам кожен рад. Одним шляхом вперед ми йшли, А іншим – йдем назад! IIIЗате коли йдемо назад, То ворог зна наш хист: Залізні пагорби лежать – Там вражий згинув міст. Зате коли вертаєм ми, Коли туман ослаб, Встають багрянці із пітьми – Там вражий згинув штаб. Зате як ми скінчили біг, За нами, не забудь: Вп’ялися рейки чорні в сніг, Пропала вража путь. Додому стежка нам важка: Не просто ми йдемо – Ми ведемо ще «язика», Трофеї несемо. IVАле в ворожому кільці Ми сталлю – в сталь кільця! Присягу лижварів-бійців Ми знаєм до кінця. За славу лижварів-бійців Б’ємось ми в млі ночей, Йдемо слідами молодців, Рвемо кільце смертей! Зате як лижваірі з снігів Прийдуть у полк назад, Полине зразу дружній спів Про рідний Ленінград. Про вражий тил, про синь доріг, Про наш рвучкий удар, Про те, як в битві переміг Радянський наш лижвар!
|