|
Покиньмо побут піших літ, Хай б’є він бризками копит! Як на світанні наших днів, По конях – і в розмай ланів! І спершу ми широке поле Перейдемо за колом коло, Погладим шию басуна І перевірим стремена, Зведем камчу над кінським оком – І в літ басун зірветься скоком. І ну то догори, то вниз Здійматись з льоту на карниз, В ручай з карнизу, в бризках мила, А в травах щось таке, мов крила, Летить по зєлені-парчі Під шум тривожний аличі. Стамуєш дух – ось прірви край, Промовиш: душе, прощавай, І вже – лиш в ухах шум – мов птах Сплеснув крильми в очеретах. А ти й забув, що час летить, І що тобі не двадцять літ, І що писав колись ти книги Й літа бували, як вериги, Жінки, турботи, безліч справ. Ти лиш вуздечку пригадав. Коня запіненого біг, І глину бризками з-під ніг, І сніжну даль, і зірну ніч – Твоєму льотові навстріч...
|