|
Тут ночі сповнені печалі, Інакший місяць уночі, Орли п’яницями кричали, Під нами в прірву летячи. І дух глухий і давньовічний До наших долітав вікон; Перед Кегерських гір обличчям Гуляв аварський патефон. Смутну тривогу тамували Й клялись ми дружбою навік, Немов у путь ми поспішали Чи йшли у бій-головосік. А з прірви, мов з криниці, рветься Холодна мова хвиль річних: – Не всім вернутись доведеться, В дорозі щастя – не для всіх! А ми сміялись і співали, І ми жінкам передавали Крізь вікна в крем’янистий сад Чарки, наповнені нічною, Мов зачарованою, тьмою, Де хитрі іскорки киплять.
|