|
Зринув дощ, як дівчата співали одні В древнім Сульдусі, в Сульдусі сивім. І, здавалося, дощ у стрічки вогняні Сто веселок заплутує дивом. А дівчата співали, стрункі і ясні, Під грозою, на травах поляни. Та вчувалось мені крізь ті срібні пісні Імено твоє, рідне і знане. Хоч дівчата співали, стрічками навкіс Миготіли, як блискавки в спеку, Їм не чути було – мені ж вітер приніс Твого імені спрагу далеку. Люди слухали – пісні котилось зерно, А мені на дорогах суворих Лиш ім’я твоє квітло і снилось давно, Як веселка над піснею в горах.
|