Був день травневий, з вітром від затоки,
Та плив туман хмариною з пітьми.
Немовби з мли, притишуючи кроки,
Ішло ясне видовище зими.

На жовтий сніг ставали схожі води,
Мов сніг, свинцево сяючи округ.
Мені ж було байдуже до природи
І до її нещирих запорук.

І через те мені приснився буєр,
Який, в сніги пірнаючи, летить,
Що ти обвалом образної бурі
В мені запанувала у цю мить.

Враз буєр той, твоїй скорившись владі,
Став яхтою легенькою, мов дим.
І він пройшов, як вість добра, як радість,
Розтявши серце кілем льодовим.

То був не сон – утомі нагорода,
А сплески рідних хвиль в далечині,
І зник туман, і весняна природа
Звелась, як ти, всміхаючись мені.
Сава Голованівський?