|
Був день травневий, з вітром від затоки, Та плив туман хмариною з пітьми. Немовби з мли, притишуючи кроки, Ішло ясне видовище зими. На жовтий сніг ставали схожі води, Мов сніг, свинцево сяючи округ. Мені ж було байдуже до природи І до її нещирих запорук. І через те мені приснився буєр, Який, в сніги пірнаючи, летить, Що ти обвалом образної бурі В мені запанувала у цю мить. Враз буєр той, твоїй скорившись владі, Став яхтою легенькою, мов дим. І він пройшов, як вість добра, як радість, Розтявши серце кілем льодовим. То був не сон – утомі нагорода, А сплески рідних хвиль в далечині, І зник туман, і весняна природа Звелась, як ти, всміхаючись мені.
|