|
Ось птах – такого ти не стрів, Він, вроду маючи сумирну, З породи баштових стрижів, Що швидкість знає неймовірну. Не спочиваючи, промчить Від чагарів, Єгипту прісних До Гельголанду він за мить, До скель, як мужність, прямовисних. Став зеленішим неба дим, Зорею далечінь умилась. І в білій піні перед ним, Немов у рамі, острів виріс. Але отам, де жмут гнізда Птах приліпив колись до скелі. Час сиві хвилі розгнуздав І б’є уламки скель дебелі. І скиглить птиця, летючи, Веселі засмутивши хвилі. Немовби темрява кричить В її худім і темнім тілі. Так європеєць, що пішов З дитинства втраченого краю, Зв’язок згадає давній знов І почуття, яких немає. Крилом сягнувши висоти, Здолавши ніч і хуртовину, Ти прилетиш, і знайдеш ти Цілком не те, що тут покинув.
|