|
Колонка в літерах великих, Бензин налито в ній, Дівча в подертих черевиках Стоїть, як вартовий. Рабою ставши невгомонних І голосних реклам, Із ніші дивиться мадонна, Ледь посміхнувшись нам. І поруч величі цієї Худе дівча стає. Є горде і пропаще в неї, І щось пташине є. Січуть їх фари нагаями, Немов сестер – обох. Сумнішої не знає драми Світ, сповнений тривог. Попід колонкою з бензином, Мов темна тінь, майне Дівчатко з профілем орлиним, Від голоду хмільне. Хай без жалю їх жалять фари, Гудки ревуть в світи, Їм все одно – кому до пари І з ким куди піти. ...Я не пишу листів додому Їх – сотню б треба з рук! Усе це місто повне грому, І стогону, і мук. Так гомонить воно і вабить, Таке горласте, ніби грім... Така була Помпея, мабуть, Перед сумним кінцем своїм!
|